 Минулої суботи у Києві зібралася найшляхетніша категорія українського чиновництва – сільські голови. Чому, запитаєте, найшляхетніша? Бо вони найближче до людей і землі. Від своїх колег у районних, обласних центрах та столиці відрізняються обвітреними, загорілими обличчями, шкарубкими, мозолястими руками, – більшість із них обробляє не менше 30 соток городу, у своїх домашніх господарствах утримує корів, свиней, птицю. У них ті самі біди, радощі й печалі, що і в односельчан. Не користуються вони елітними санаторіями, лікарнями та іншими пільгами. Їхні привілеї: вставати раніше, лягати пізніше, відповідати і вболівати за кожного у селі, регулярно отримувати прочуханки від районних керманичів — за те, що завжди винуваті у всьому, наче ота невістка. «Я в одній особі – голова, заступник, водій, економіст, юрист, дипломат, психолог і психотерапевт, в мене немає охорони, двері завжди відчинені, мешканці селища — від старого й до малого — приходять до мене, і я мушу вислухати, допомогти, дати пораду», – говорить Василь Абаімов, Добротвірський селищний голова Кам’янка-Бузького району Львівської області.
Село в блокаді
ВОНИ зібралися, аби об’єднатися. Проста, але геніальна думка про це давно витала в суспільстві, та все ніяк не могла впасти на благодатний грунт, аби прорости потужним деревом. Об’єднане, свідоме село не потрібне було нашим можновладцям під час реформування КСП, розпаювання землі та подальшого переділу власності. Більшості політичних сил та державних керманичів таке село не потрібне й сьогодні, коли вітчизняні та закордонні аграрні акули готуються до захоплення українських земель. Їм вигідне воно забите, темне, злиденне, ізольоване від вищих ланок управління державою. Прорвати цю блокаду зсередини село не могло — знекровлене грабіжницькою бюджетною та соціально-економічною політикою, яка здійснювалася впродовж останніх років. Потрібна була допомога іззовні.
ПЕРШЕ вікно у цих залізобетонних мурах пробила Юлія Тимошенко 23 травня цього року, запросивши всіх голів сільських та селищних рад на засідання уряду з питань розвитку села. Нарешті воно побачило через ту пробоїну в мурі промінчик сонця і вхопило свіжого повітря. Я розмовляв того дня з десятками сільських голів: усі – окрилені, радісні. Ще б пак, селу подали руку, витягнули його із самих низів на саму вершину державної влади: дозволили зазирнути на урядову кухню, залучили до підготовки постанов та законів. В історії України такого ще не було. На тій нараді з уст Юлії Тимошенко пролунали дві ключові ініціативи. Перша – про внесення змін до державного бюджету, згідно з якими частина податків перерозподілялася б на користь сільських рад, відтак їхні доходи мали збільшитися більш ніж удвічі. Друга – про утворення Всеукраїнської асоціації сільських та селищних рад. Село після цієї наради ожило. Редакція одержала сотні захоплених і здивованих відгуків. «Невже нарешті дочекалися, що влада повернулася обличчям до села?»
Подальші кроки уряду і більшості Верховної Ради підтвердили: влада хоч і з запізненням, але почала повертати селу свої борги. Було ухвалено зміни до Бюджетного кодексу, низку постанов та програм щодо розвитку кооперативного руху, соціальної сфери, регулювання аграрного ринку, спрощення процедури видачі земельних актів. Утворено Раду сільських та селищних голів при Кабміні. Урядові структури всебічно сприяли Оргкомітету зі створення Асоціації сільських та селищних рад у розв’язанні численних організаційних проблем. Але водночас, ніби на фотоплівці, проявилися і темні сторони цього процесу. Дія зустрічалася з шаленою протидією. На бюджетні зміни Президент наклав вето, так і не давши суспільству, зокрема селу, чітких роз’яснень щодо свого рішення.
Не можна сказати, що як по маслу йшла підготовка установчого з’їзду Асоціації сільських та селищних рад. Більшість делегатів з’їзду мали напередодні «душевні» розмови з головами та працівниками районних державних адміністрацій, під час яких їм пропонували на вибір кілька варіантів: або участь у зустрічі з Президентом, яка мала відбутися того ж дня, що й з’їзд, і солодке бюджетне життя на додачу, або ж участь у з’їзді — і голодну фінансову пайку до кінця своєї каденції. У східних областях делегати навіть заздалегідь не мали змоги придбати квитки на поїзди, бо всі вони раптом виявилися кимось заброньовані. Тобто робилося все, аби з’їзд зірвати. Було ясно, як Божий день: об’єднане село олігархам — наче кістка в горлі. Тиск на делегатів дав певні результати. Якщо 23 травня у Всеукраїнській нараді брали участь понад 10 тисяч сільських голів, то на з’їзд прибули близько 6 тисяч.
Єднання в ім’я відродження
АЛЕ Й ЦІЄЇ кількості з головою вистачило, щоб заснувати нову організацію. Делегати з’їзду одноголосно ухвалюють рішення про це. Всі усвідомлюють важливість, історичність цієї події, тож тепло вітають одне одного. Далі затверджується Статут та символіка асоціації. Її герб дуже промовистий: на щиті – сонце, що сходить, вище – два перехрещені снопи, а над ними ширяє лелека. Знизу – стрічка з написом: «Єднання в ім’я відродження». Не треба мати особливі геральдичні знання, аби зрозуміти символіку зображеного. Сонце, що сходить, – символ молодої держави, снопи – хліборобство та єдність, лелека – життя та повернення до витоків. Гарний, змістовний герб.
З’їзд обрав головою асоціації Липинського сільського голову Луцького району Волинської області Богдана Гусака, його заступниками — Павлівського сільського голову Вільнянського району Запорізької області Наталію Мусієнко, Добротвірського селищного голову Кам’янка- Бузького району Львівської області Василя Абаімова, Рокитнянського селищного голову Київської області Андрія Коваленка, Станично-Луганського селищного голову Луганської області Юрія Орєшкіна. Затверджено правління організації та інші керівні органи. Окремою ухвалою встановлено розмір та порядок сплати членських внесків. Вони мають справлятися раз на рік у розрахунку 10 копійок за кожного члена громади. Свою підтримку цій та подібним організаціям надаватиме держава, якщо буде ухвалено відповідний закон.
Першочергове завдання новонародженої організації – розбудуватися структурно, заснувати обласні та районні організації. «Ми хочемо створити вертикаль, щоб кожен сільський голова через наші структури міг донести свої проблеми до вищих органів влади, впливати на їхні рішення, зокрема щодо формування бюджету», – сказав на прес-конференції Богдан Гусак. Станично-Луганський селищний голова Юрій Орєшкін розповів стару мудру притчу про сільського хлопця Петра, якого призвали в армію. Через деякий час у листі він запитує батьків про те, як ідуть справи в селі. Батьки відповіли: весна посушлива, дехто сіє, а дехто чекає дощу. Через кілька місяців син знову запитує про те ж саме. Йому відповіли: ті, хто посіяв, збирають врожай, а хто чекав дощу, чухають потилиці. Отак може статися і з сільськими радами, які не вступили до Асоціації, чекаючи сприятливішої політичної погоди, застеріг Ю. Орєшкін.
Пріоритети уряду
ПІСЛЯ завершення з’їзду відбулася Всеукраїнська нарада з питань розроблення нових підходів до формування взаємовідносин між державою та бюджетами сільських і селищних рад, в якій взяли участь делегати з’їзду, члени уряду, більшість народних депутатів, голови обласних і районних рад. Вела нараду Юлія Тимошенко. Вона привітала сільських голів з утворенням асоціації, яка є громадською організацією номер один у суспільстві і за чисельністю, і за впливом. Але для подальшого розвитку місцевого самоврядування, відродження села слід здійснити ще кілька важливих кроків. По-перше, подбати про забезпечення представництва сільських та селищних голів у районних, обласних радах, у парламенті. По-друге, зміцнити фінансову основу рад. Бюджетний кодекс 2010 року має бути ухвалений на новій основі, незважаючи на те, що цьому перешкоджає президентське вето. Прем’єр упевнена, що у Верховній Раді знайдуться сили, аби втілити нову бюджетну концепцію в життя. Є три варіанти. Перший – приймаємо бюджет на новій основі, і Президент його підписує. Другий – Президент його не підписує. Третій – його підписує новий Президент на початку лютого місяця. А якщо цього не станеться, то уряд ухвалить постанову, яка в межах діючого Бюджетного кодексу забезпечить фінансування за новими нормами. «Треба ламати ситуацію. Якщо ви думаєте, що хтось віддасть фінансову або політичну владу без боротьби, то помиляєтесь: ніхто вам їх не принесе на тарілочці», – сказала Юлія Тимошенко.
Досі Держбюджет складався з 691 місцевого бюджету, тепер же він матиме 12 тис. 32 бюджети. Вони плануватимуться згідно з нормативами, які виключать будь-який суб’єктивізм. Тож у сільських та селищних рад відпаде потреба кланятися перед вищими органами влади. Якщо 2009 року видатки бюджетів сіл та селищ становили 6,7 млрд. грн., то 2010-го зростуть до 11,2 млрд. Цей колосальний приріст забезпечується не за рахунок роздування доходів, а шляхом перерозподілу грошей з державного бюджету на місцевий рівень. Діапазон збільшення видатків в розрізі сіл, селищ і міст – від 20 відсотків до 11 разів.
Бюджет – питання номер один. Але треба навчитися не лише ділити гроші, а й примножувати їх. А тому сільські та селищні ради мають виступити партнерами уряду в реалізації програми розвитку кооперативного руху на селі, запропонувала Прем’єр-міністр. Якщо ми подивимося, скільки сільськогосподарської продукції продається у розвинених країнах світу через кооперативи, то зрозуміємо, чому там процвітають села. Сільським головам має належати у цьому організуюча роль. Уряд візьме на себе фінансовий та технічний бік справи. Найбільша проблема – заготівля молока, його якість та ціни. Тож треба зосередити зусилля саме на цій ділянці роботи, наголосила Ю. Тимошенко. Для того, щоб підняти виробництво молока у селянських господарствах на новий рівень, слід забезпечити їх доїльними апаратами, холодильними установками, молоковозами. Підраховано, для цього треба 1500-2000 молоковозів. Протягом короткого періоду в Україні вже налагоджено їхній випуск.
Прем’єр-міністр вручила ключі від 20 молоковозів головам кооперативів. «Мрію про те, що наші селяни будуть продавати молоко безпосередньо міському населенню мінімум по 2 грн. 50 коп.», – підсумувала Ю. Тимошенко.
Кооперативам також потрібні елеватори, трактори, комбайни, міні-техніка. На кожному з цих напрямків ведеться робота. «Чи підтримуєте ви цю програму? Хто за?» – запитує Прем’єр. Ліс рук. Отже, сільські голови включаються в роботу щодо розвитку кооперативного руху, хоча ще напередодні дехто з них заявляв: ця справа не їхня, а Мінагрополітики. Окремо Ю. Тимошенко зупинилася на проблемі вдосконалення земельних відносин. На основі пропозицій сільських голів розроблено 41 законопроект, в якому увесь спектр земельних питань. Чергова сесія розпочалася з їхнього розгляду. Фракція Партії регіонів, коли побачила, що більшість має достатньо голосів для ухвалення цих законів, одразу заблокувала роботу Верховної Ради. Це не Партія регіонів, а «Партія антирегіонів», бо так блокувати законодавчі акти, які потрібні регіонам, категорично неможливо. Ми будемо доти оголошувати дострокові сесії Верховної Ради, поки не приймемо всі ці закони, пообіцяла Ю. Тимошенко.
Наступний пріоритет уряду – завершення недобудованих газогонів у сільській місцевості протяжністю 4 тис. 287 км. Це для того, щоб забезпечити газом 1 млн. 650 тис. громадян. Цю програму буде виконано за півроку. Чи вистачить газу? В Україні видобувається його рівно стільки, скільки постачається. Із розширенням газових мереж, видобуток вітчизняного газу збільшуватиметься.
Ще один борг, який держава повертатиме селу, – відродження мережі первинних медичних закладів. Під час інвентаризації з’ясувалося: не вистачає 526 амбулаторій і 2 тисячі 628 ФАПів. Ті, що є, не мають нормальних приміщень, обладнання. Спільно з Австрією і Канадою уряд розробив програму, згідно з якою протягом півтора року ці «дірки» у соціальній сфері села буде залатано.
Прем’єр-міністр висловила впевненість, що на всіх п’яти напрямках відродження села завдяки спільним зусиллям уряду та місцевих рад буде досягнуто успіху.
Олександр КАРПЕНКО - газета "Сільські вісті" Фото - Олександра Литвиненка
|
с.Требухів Броварського району Київської області
