Директор школи рятував дітей від голодної смерті
Мета цього допису — повідомити українських громадян та світову спільноту, як під час голоду 1933 року кращі сини нашого народу чинили спротив цій людиноненависницькій акції. Нашим героєм (будемо сподіватися, що і героєм українського народу) є Василь Якович Івчук (1904—1938 рр.), який працював директором школи в селі Дударкові Бориспільського району Київської області.
Чудова людина та гарний педагог, В. Я. Івчук виявився також здібним господарем.
Директор тримав у школі дві корови та двоє коней. Орендував велику земельну ділянку в колгоспі «Правда» (тоді у селі було три колгоспи), розташованому у бік села Требухів Броварського району. На цій землі силами учнів та колективу школи вирощували для шкільних потреб фрукти та овочі, заготовляли на зиму сіно для корів та коней.
Коли у селі настав голод, В. Я. Івчук організував у школі одноразове харчування для дітей усіх п’яти класів, які діяли в той час. Але дитині мало — поїсти раз на день. Директор із цієї ситуації вийшов так. У бік села Княжичі (теж Броварського району) були засіяні сільськогосподарськими культурами поля комбінату, який розташувався неподалік села Дударкова і спеціалізувався на вирощуванні та відгодівлі свиней для Дарницького м’ясокомбінату.
В. Я. Івчук домовився з керівництвом комбінату, щоб діти після уроків виходили на прополювання сільськогосподарських культур. Платою для них за виконану роботу був черпак супу. Так за допомогою керівництва м’ясокомбінату Василь Якович урятував у 1933 році від голодної смерті всіх дітей шкільного віку села Дударкова. На жаль, нам не відомі прізвища керівників м’ясокомбінату, які разом з В. Я. Івчуком зробили благородну справу.
Треба зазначити, що у 90-х роках ХХ ст. газета Бориспільщини «Трудова слава» друкувала список жителів села Дударкова, замучених голодною смертю катами у 1933 році. На сьогодні у цьому списку — відомості про більш як 140 безневинних дітей, стариків та вагітних жінок села Дударкова, він весь час поповнюється. Можна уявити, яким би міг бути цей список, якби Василь Якович разом із керівництвом комбінату не врятував школярів.
На жаль, такі героїчні та благородні люди, як В. Я. Івчук, дуже заважали режимові здійснювати тотальну етнічну війну проти українців. Не минула лиха доля В. Я. Івчука та його родину. У надрах таємного та злочинного відомства колишнього СРСР, яке називалося Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС), був створений, звичайно таємний, план розправи з жителями села Дударкова та особистого покарання патріота.
Учні 9-го класу мали б у 1938 році закінчувати 10-й клас у рідному селі. Але злочинна влада вирішила їх покарати. Після закінчення 9-го класу у 1937 році Дударківська середня школа, за рішенням тогочасних освітянських фундацій без пред’явлення яких-небудь суттєвих причин була переведена в категорію початкової школи.
Офіційно причину переведення школи до рангу початкової, звичайно, не повідомляли, але зрозуміло, що патріотичний вчинок Василя Яковича був не до шмиги тодішній більшовицькій владі, метою якої було якнайбільше винищити українців.
Звичайно, дирекція та учні школи не погоджувалися з таким протиправним рішенням. Дирекція підготувала у відповідні інстанції клопотання — відмінити злочинне рішення. З дев’ятикласників — майбутніх десятикласників — створили спеціальну представницьку групу, завданням якої було особисто звертатися до освітянських установ з проханням від імені колективу школи відмінити рішення. Ця група була на прийомі у районному та обласному відділах народної освіти, а також у тодішнього міністра освіти УРСР. Але все було марно. Глухий мур тодішньої влади зруйнувати проханнями чи клопотаннями було неможливо. Учні вимушені були закінчувати 10-й клас у сусідніх селах Броварського району — Гоголеві (оспіваному безсмертним Тарасом Шевченком як «Оглав») і Требухові.
Так жорстоко влада позбиткувалася над жителями села Дударкова та дітьми, які вижили під час Голодомору завдяки героїчному та гуманному вчинку директора школи Василя Яковича Івчука. Але, на жаль, на цьому біди не скінчилися.
17 травня 1938 року був заарештований Василь Якович Івчук. Постанову про його арешт та, як запобіжний захід, — утримання у київській в’язниці підписав начальник Бориспільського районного відділення НКВС Ковтунюк.
У постанові зазначається, що В. Я. Івчук активно вів агітацію, спрямовану на поразку радянського ладу і партії. Постанова вбачала в діях В. Я. Івчука наявність злочину за статтею 54-10 кримінального кодексу (КК) колишньої УРСР. Постанову також було надано Бориспільському районному прокурору Якубовичу.
Ордер на арешт за № 82 від 17 травня 1938 року (дійсний дві доби) надав право інспекторові Бориспільського районного відділення НКВС Ярмоленкові заарештувати в цей же день В. Я. Івчука. Під час обшуку був присутній житель села Дударкова Петро Іванович Овдієнко.
У день арешту також складено анкету арештованого, з якої видно, що В. Я. Івчук не тільки залишив школу, якій чесно і самовіддано служив, а й залишив у Дударкові дружину Тетяну Матвіївну (тридцяти років), дочку Євгенію (дев’яти років) та сина Івана (чотирьох років).
В. Я. Івчука утримували в Борисполі у камері попереднього (досудового) ув’язнення. У постанові від 21 травня 1938 року, підписаній згадуваним Ковтунюком, стверджується, що, мовляв, В. Я. Івчук був активним учасником контрреволюційної повстанської організації, яка ставила за мету відокремити Україну від колишнього СРСР та приєднати до Польщі. В. Я. Івчука безпідставно було звинувачено у скоєнні злочинів за статтями 54-2 та 54-11 КК УРСР.
За результатами бездоказового, упередженого, із застосуванням тортур, слідства 21 липня 1938 року патріотові пред’явлено звинувачувальний вирок, з яким він, після фізичного впливу, погодився. Звинувачення стверджувало, що В. Я. Івчук був учасником польської диверсійної шпигунської контрреволюційно-повстанської організації, яка існувала на теренах Бориспільського району із 1936 року. У зв’язку з цим В. Я. Івчука було визнано кримінальним злочинцем, який підпадає під дію таких статей КК колишньої УРСР: 54-2; 54-6 та 54-11. Судові справи В. Я. Івчука та ще восьми жителів Бориспільського району, які проходили одночасно за цим сфальшованим радянським правосуддям процесом, були направлені на розгляд «трійки» при Київському обласному управлінні НКВС.
28 вересня 1938 року «трійка» при Київському обласному управлінні НКВС розглянула матеріали слідства всіх дев’яти підсудних. Вісьмом чоловікам, у тому числі В. Я. Івчукові, було оголошено найвищу міру покарання — розстріл. Про це повідомляється у виписці із протоколу № 294, бо оригінал протоколу зберігався в архіві НКВС у Москві. Про оскарження рішення даного вироку немає жодного слова.
У судовій справі є виписка із акту про те, що 2 жовтня 1938 року В. Я. Івчук був розстріляний згідно з протоколом № 294 від 28 вересня 1938 року. Виписку з акту підписав начальник першого спецвідділу Київського обласного управління НКВС лейтенант держбезпеки Шлепченко. Місце поховання В. Я. Івчука невідоме. Можливо, вдасться його встановити, коли відкриють архіви НКВС. Відомо, що безневинно знищених у столиці українців та представників інших народів без людських почестей закопували у двох місцях.
Перше місце — створений у 1919 році у Бабиному Яру концтабір служив місцем поховання всіх закатованих до часу, поки не запрацювала Биківня. Можна бути впевненим, що в архівах є відомості про те, коли почала працювати Биківня та коли припинив свою діяльність, як місце захоронення безневинних українців, Бабин Яр. Зазначимо, що концтабором у Бабиному Яру скористався Гітлер у 1941 році для знищення киян.
15 травня 1958 року син В. Я. Івчука — Василь Васильович Івчук — звернувся до Президії Верховної Ради СРСР з проханням надати інформацію про долю батька.
Реакцією на його лист став протест від 30 червня 1958 року до Військового трибуналу Київського військового округу, підготовлений військовим прокурором генерал-майором юстиції Климовим, про відміну постанови «трійки» щодо В. Я. Івчука і припинення справи — «за відсутністю доказів».
Ще до цього, 18 листопада 1957 р., слідчий, лейтенант Новейко, допитав у селі Дударкові в індивідуальному порядку жителів села — Клишту Якова Ігнатовича, Клишту Івана Єгоровича та Радкевич Наталію Петрівну з метою отримати характеристику засудженого від людей, які працювали під керівництвом В. Я. Івчука.
Усі три свідки охарактеризували В. Я. Івчука як благородну людину, котра користувалася великою повагою не тільки серед жителів села Дударкова.
Єдиного не сказали свідки: за що поважали жителі села В. Я. Івчука — за велику гуманність. Бо про голод-33 у 1958 році було заборонено говорити під страхом смерті. Чисто по-людськи відмітимо надзвичайно тяжкий психологічний стан свідка — пенсіонерки Наталії Петрівни Радкевич. На час свідчень їй виповнився 81 рік. Її чоловік — Євтихій Антонович Живойнов, — заарештований 27 квітня 1938 року, був розстріляний в один день із В. Я. Івчуком. Наталії Петрівні, на жаль, не була відома доля її чоловіка. Вона пішла у Вічність, не дочекавшись, коли у 1989 році її чоловік був реабілітований.
В результаті перегляду судової справи В. Я. Івчука 18 серпня 1958 року його син — В. В. Івчук — отримав довідку про несправедливе рішення «трійки» Київської області щодо батька та про його реабілітацію і закриття кримінальної справи за відсутністю складу злочину.
Красивий і благородний подвиг вчинив В. Я. Івчук, врятувавши життя багатьох дітей села Дударкова від голоду 33-го року.
Микола Петрович Карпець ще у 2003 році пропонував поставити Героєві пам’ятник, про що сповіщали газети «Ідеаліст» і «Трудова слава» Бориспільщини. Але колишня команда товариша Засухи проігнорувала цю пропозицію.
У зв’язку зі зміною особистостей на владному олімпі нашої держави Київська організація Шевченкового Братства України пропонує Президентові України благородний подвиг Василя Яковича Івчука відзначити (посмертно) найвищою нагородою України.
Автор звертається до нащадків В. Я. Івчука та до всіх сущих в Україні чи поза її межами, хто володіє додатковою інформацією про Героя: надіслати відомості про В. Я. Івчука та долю його близьких і рідних на адресу: Головпоштамт, абонентська скринька № 243, Київ-01001.
Григорій ОХРІМЕНКО,
голова Київської організації
Шевченкового братства України
|
с.Требухів Броварського району Київської області
